На думку філософа, сумніватися потрібно в усьому, крім власного існування. Оскільки виникає сумнів, отже, існує мисляча субстанція (людина), отже, існую “Я”. З цього міркування і випливає відоме твердження Декарта: “Я мислю, отже, я існую”.

Оскільки я, тобто Декарт, можу сумніватися в існуванні свого тіла, але не можу сумніватися у власному існуванні, з цього випливає, що я не те саме, що моє тіло. Я – це мисляча душа, не шматок матерії, і я знаю про цю душу та її думки більше, ніж про будь-яку іншу матеріальну річ.

Сумніваючись у речах, Декарт доходить висновку: Ми не можемо сумніватися в тому, що, поки ми сумніваємося, ми існуємо (1:7). Із цієї тези випливає розрізнення душі й тіла (лат. animam et corpus). Під розумовими здібностями душі Декарт розуміє не тільки власне мислення, а й почуття.