За національністю 78% козаків були росіянами, 17% – українцями, а 5%, що залишилися, припадали на зарахованих до козацтва калмиків, осетинів, татар, бурятів, монголів і якутів. Отаманом усіх козацьких військ традиційно з 1827 р. значився спадкоємець престолу.

Подібні національні військові частини в Російській імперії були створені з башкир, калмиків, фінів, латишів, кавказців. Потрібно чітко розділяти і розуміти, що був і є козачий народ і був козачий стан, куди, крім козачого народу, було приписано калмиків, бурятів, осетинів та інші народності.

Козачі чини мали таке найменування: козак, урядник, підхорунжий, хорунжий, сотник, під’єсаул, осавул, військовий старшина, підполковник і полковник. Загальний термін служби визначався в 30 років, з них 25 років польової і 5 років внутрішньої служби.

“Перші руські козаки були хрещені й зросійщені татарські козаки, оскільки до кінця XV ст. всі козаки, які мешкали як у степах, так і в слов’янських землях, могли бути тільки татари. Вирішальне значення для утворення руського козацтва мав вплив татарських козаків на прикордоння руських земель.