Спочатку рекрутська повинність була загальною. Згодом від неї звільнили духовенство та купецтво: набирали тільки селян і міщан. Рекрутів не надсилали Польща, Фінляндія та Бессарабія, які тоді входили до складу Російської імперії.

За рекрутським статутом Росії імперського періоду рекрут отримував чин “солдат” або “матрос” за вислугою років, що зберігалося за ним і після звільнення у відставку та повідомлялося його дружині й дітям.

Рекрутська повинність – спосіб комплектування збройних сил Російської імперії (Російської імператорської армії і флоту) до 1874 року. Рекрутська повинність запроваджена в Росії Петром I 1705 року, коли в державі й було узаконено термін “рекрут”.

Як обирали рекрутів Серед селян рекрутів обирали общинним методом. На довічну службу призивалися молоді люди від 20 до 35 років від роду. До старійшин доводилося лише необхідне число новобранців, а кого саме віддавати на довічну службу царю, вирішували на місцях. Принципи відбору були найрізноманітніші.