Кровопускання застосовували в разі серцево-судинної недостатності, пневмоній, за різких підвищень кров’яного тиску, в разі отруєнь різними отрутами або токсичними речовинами, що утворюються в самому організмі (уремія).

Згідно з деякими історичними джерелами, практика кровопускання існувала ще в Стародавньому Єгипті понад 3 000 років тому, а також у Стародавній Греції, у Стародавньому Римі та в інших куточках античного світу. Сьогодні вже складно згадати – чому цю процедуру вважали цілющою. Гіппократ, який жив у V столітті до н. е.

Це давній спосіб лікування. Суть цього методу – у звільненні організму від брудної крові за допомогою запуску резервних механізмів кровотоку. Завдяки кровопусканню зменшується кількість циркулюючої крові, в результаті знижується кров’яний тиск.

Тому основоположником кровопускання по праву можна вважати Гіппократа, античного медика, який жив у V-IV століттях до нашої ери. Він вважав, що в організмі людини циркулюють чотири типи рідини, або гумори: кров, слиз і жовч – чорна і жовта.